ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА  НАСЕЛЕНОГО  ПУНКТУ

          Село  Червона  Гребля  розташоване  на  крайньому  півдні  Вінницької  області.  Червоногребельські  землі  межують  з  п’ятьма  сільськими  радами :  на  Заході  із  землями  с.  Івашків  Одеської  області  та  с. Бритавка ,  на  Півдні  та  південному  сході  із  землями  с.  Будеї  Одеської  області  через  ліс  та  відкритим  полем,  на  Сході  із  землями  с.  Стратіївка,  межа  проходить  по  відкритій  місцевості,  на  північному  сході  із  землями  с.  Анютино (Тартацька  сільська  рада,  Вінницька  область)  через  ліс. 

          Село  Червона  Гребля  розміщено  на  відстані  12  км  від  районного  центру.  Сполучення  із  районним  центром  -  автомобільний  транспорт.  До  найближчої  залізничної  станції  міста  Кодима - 17 км.        

Територія  населеного  пункту  -  607,7  га,  в  т.ч. :

сільськогосподарських  угідь  -  3121,9 га, земель  запасу  -  433,00 га,

резервний  фонд  -  293,6 га, присадибні  ділянки  -  446,9 га.

Населення  на  01.01.2015  року  -  1031  чол.,  в  тому  числі :

пенсіонерів  -  394  чол., дітей  дошкільного  віку  -  62 чол.

Інвалідів  війни  -  1  чол.

Воїнів-інтернаціоналістів  -  1  чол.

Вдів  загиблих  воїнів  -  9  чол.

Учасників  війни  -  44  чол.

Багатодітних  сімей  -  15, в  них  виховується  52  дітей.

Дітей  інвалідів  -  1 чол.

За  2014  рік  народилося  8  дітей, померло  23  чол.

Згідно  перепису  по  погосподарських  книгах  на  01.01.2015  року  рахується 

442  особистих  селянських  господарств, в  яких  в  користуванні  знаходяться  присадибні  ділянки  в  розмірі  405,8 га  та  утримується  слідуюча  домашня  птиця  та  худоба :

всього   ВРХ  -  293  голів,  в   тому  числі :

корів  -  206  гол., телиць  від  1 до  2  років  -  15  гол., телиць  від  2  років   і  старше  -  8  гол., телят  до  1  року  -  64  гол.;

свиней  -  280  гол., кіз  -  48  гол., коней  -  37  гол., птиці  всіх видів  -  2452 шт.,     

кролів  -  82  гол., бджолосімей  -  259.

КОРОТКА  ІСТОРИЧНА  ДОВІДКА

       Село  Червона  Гребля  розташоване  на  південних  відрогах  Камянець-Подільської  височини, в  долині  стародавньої  річки  Савранки.  Долина  проходить  із  заходу  на  схід. В  давні  часи  населення  називало  її  Гнилою. Село  Червона  Гребля  розташоване  в  перехідній  частині  лісостепу  на  півночі  і  степу  на  півдні.

       Перші  поселенці  Червоної  Греблі  поселилися  на  правому  і  лівому  берегах  річки  Горошок.  В  теперішній  час  тут  розташована  вулиця  Борівка, яка  походить  від  стародавньої  назви  Боровки.

       До  третього  поділу  Польщі  1795  року  село  Червона  Гребля  мало  назву  Боровки. Згідно  з  кріпосницькими  законами  селяни  мали  прізвище  те, з  якого  села  вони  прийшли. Вперше  село  поповнювалося  кріпаками  з  села  Боровки  Ямпільського  повіту. Потім  населення  села  поповнилось  за  рахунок  знищення  татаро-турками  села  Михайлівки,  що  було  розташоване  в  сторону  села   Стратіївка  -  біля  Червоного  Хреста. 

        Згодом  після  1795  року  село  змінило  назву  на  Попову  Греблю.  Назва  села  появилась  після  того, як  піп,  який  появився  у  поселенні,  на  власні  кошти  побудував  на  горі  дерев’яну  церкву  і  організував  селян  побудувати  греблю  через  мілку  і  заболочену  долину  р. Савранки,  щоб  прихожани  з  іншого  боку  мали  можливість  дістатися  до  храму.   Також  піп  допомагав  людям    грішми,  щоб  будувались.  Тож  мав  великий  авторитет  серед  жителів.

       На  початку  квітня  1921  року  каральним  загоном  ЧК  по  боротьбі  з  бандитизмом  під  керівництвом  Атюнина  село  було  підпалено. Піднялась  страшна  буря, село  покрилось  суцільною  вогняною  шапкою. Люди  були  на  польових  роботах,   худоба  на  пасовищах.  Жителі  навколишніх  сіл  Попову  Греблю  побачили  червоною. З  цього  моменту,  17  квітня  1921  року,  Попову  Греблю  називають  Червоною  Греблею.  В  результаті було спалено 534 будинки,  в полум’ї згоріло двоє дітей і літнії чоловік.

         З 1921-1928 р. період мирної відбудови села. Селяни не тільки відбудовують свої хати, а село значно розширилось. Після пожару виникла вулиця Маковеївка  (Першотравнева),  продовжились  вулиці  Івашківська,  Борівка  (Чапаєва),  Стратіївська,  Слобода  (Кірова).   В 1927 р. відбулось виселення на посьолок  Новоукраїнку. Кількість заможних селян щороку збільшувалось. Але посилення одноосібних господарств не задовольняла владу, тому що у них важко було забирати хліб для держави. Для вирішення цього питання розпочали колективізацію. Селян заганяли у колгоспи, забирали скот, господарські приміщення.

       Голод фактично розпочався у 1930 році, коли вийшов наказ забирати худобу для потреб шкіряної промисловості. Наказ виконали: 50 відсотків поголів’я  худоби  було  ліквідовано  уже  в 1931 році

         В  1929  році  весною  був  організований  СОЗ  „Вперед  до  Комуни.” В  1934  році  організувалися  ще  чотири  СОЗи  „ім. Кірова”,  „ім. Кагановича”,  „Червона  Зірка”,  „ім. Ворошилова”.  В  колгоспі  працювали  в  основному  жінки  та  старики.

          У 1951 році відбувається обєднання колгоспів, утворюється сільськогосподарська артіль «ім. Ворошилова».  Головою був Омецінський Станіслав Йосипович. Згідно указу Президії Верховної Ради у 1957 році колгосп Ворошилова переіменований на колгосп ім. Кірова. В колгоспі нараховується 4057 га землі в тому числі орної 2774 га. З 1951-1968 р. під час головування Омецінського Станіслава Йосиповича, на час обєднання в касі колгоспу не було жодної копійки. З 1954 р. прибутки зростали. І досягли 3 млн. карбованців. Ріст грошових прибутків дав можливість збільшити капіталовкладення в будівництво: збудовано хороші камяні приміщення корівників, свинарника, телятника, водонапірна башня, будинок культури, олійня, млин. Багато колгоспників будують нові хати.

       З 1979 р. по 1994 р. працює головою колгоспу Кресний Д. В.

       На  даний  час  на  території  Червоногребельської  сільської  ради  немає  ніякого  сільськогосподарського  формування, так  як  колишнє  СТОВ  „Агрофірма  „Нива”  визнане  банкрутом  ще  у  2006  році  і  процес  банкрутства  завершився  в  2007  році.

 

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ  ПІДПРИЄМСТВА

ТОВ  «Ободівка  Агро»

Директор  агрофірми:  Солодкий  Юрій  Федорович

    На  орендованих  землях  висівають  зернові  і  технічні  культури.

Всього  земель  закріплених  за  ТОВ  «Ободівка  Агро» -  1418,0 га;

в тому  числі :  орендується  земельних  часток  (паїв)  -  731  пай.

Фізичні  особи – орендатори:

Пащенко  Олександр  Іванович  -  92,0 га  земель  водного  фонду

            На  території  села  працює  ветеринарний  пункт.

Завідуючий  ветеринарним  пунктом:  Гончар  Василь  Іванович.

 

ЧЕРВОНОГРЕБЕЛЬСЬКА  СІЛЬСЬКА  РАДА

Всього  працівників:

1.  Сільський  голова   -  Катеринич  Віктор  Васильович

        телефон  робочий:  2-66-42; 

2.  Секретар  сільської  ради  -  Макарівська  Наталія  Степанівна   

        Телефон  робочий:  2-66-19; 

3.  Бухгалтер  сільської  ради  -  Парелюлько  Катерина  Іванівна

         телефон  робочий:  2-66-19; 

4.  Землевпорядник  сільської  ради  -  Оленич  Олена  Василівна

         телефон  робочий:  2-66-19

5.  Касир  сільської  ради  -   Зеленянська  Нелля  Михайлівна        

         телефон  робочий:  2-66-19

6.  Техпрацівниця  -   Кравець  Наталія  Вікторівна

         телефон  робочий:  2-66-19.

Опалення  пічне.

Виборчих  округів  -  16 , депутатів  сільської  ради  -  16 чол.

Членів  виконкому  -  7  чол.

 

ЧЕРВОНОГРЕБЕЛЬСЬКА  З О Ш  І-ІІІ  ст.  ЧЕЧЕЛЬНИЦЬКОГО  РАЙОНУ  ВІННИЦЬКОЇ  ОБЛАСТІ 

Директор  школи:  Соколов  Руслан  Юрійович

       телефон  робочий:  2-66-86

Заступник  директора  по  навчальній   частині:  Морозов  Олег  Олександрович

Заступник  директора  по  позакласній  роботі:  Олійник Тамара Володимирівна

Працює  вчителів  -  20  чол.

Навчається  дітей  -  98  чол.

В  шкільній  їдальні  працює  3  чол., проводиться  одноразове  гаряче  безплатне  харчування  дітей.

Опалення – парове.

     На  даний  час  велика  увага  приділяється  дітям.  Учні  школи  беруть  участь  у  районних  та  обласних  олімпіадах,  районних  та  обласних  фестивалях  вчительської  та  учнівської  творчості,  займають  призові  місця. 

                   У  школі  працюють  гуртки:

1.  Бісероплетіння  (керівник – Гребенщикова  Ольга  Петрівна);

2.  Вокальний  (керівник – Тернавський  Борис  Васильович);

3.  Танцювальний  (керівник  -  Гребенщикова  Ольга  Петрівна);

4.  Ансамбль  народних  інструментів  (керівник  -  Тернавський  Борис  Васильович);

5.  Шкільне  лісництво  «Паростки»  (керівник  -  Гончар  Катерина  Євгенівна).

       Вокальний  ансамбль,  танцювальний  ансамбль  та  ансамбль  народних  інструментів  неодноразово  були  учасниками  районних  та  обласних  фестивалів  вчительської  та  учнівської  творчості  та  займали  призові  місця,  а  саме :

        Управління  освіти  і  науки  Вінницької  обласної  державної  адміністрції,  Обласна  організація  профспілки  працівників  освіти  і  науки, 

Обласний  будинок  культури  учителя  неодноразово  нагороджували  грамотами 

Хоровий  колектив  Червоногребельської  ЗОШ

(керівник  Тернавський  Б.В.)

      за  творчі  зростання,  сценічну  культуру,  виконавську  майстерність  та  активну  участь  в  обласному  фестивалі  вчительської  та  учнівської  творчості  «Проліски  надії»;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вокальний  ансамбль  та  ансамбль  народних  інструментів 

учнів  Червоногребельської  ЗОШ

(керівник  Тернавський  Б.В.)

неодноразово  нагороджували  грамотами

       за  вагомий  внесок  у  відродження  і  пропаганду  національної  культури  в  молодіжному  середовищі,  високий  рівень  виконавської  майстерності  на  обласному  огляді  самодіяльної  художньої  творчості;

 

 

 

 

Родинний  ансамбль  Червоногребельської  ЗОШ

(керівник  Тернавський  Б.В.)

 

неодноразово  нагороджували  грамотами

за  творчі  здобутки  в  обласному  фестивалі  вчительської  та  учнівської  творчості  «Проліски  надії».

 

 

 

 

 

                             Шкільне  лісництво  Червоногребельської  ЗОШ

(керівник  Гончар  К.Є.)

           відзначено  подякою  за  активну  участь  в  конкурсі  на  кращу  роботу  із  збільшення  лісистості  області,  озеленення,  благоустрою,  екологічного  оздоровлення  територій,  створення  парків,  скверів  та  інших  об»єктів  ландшафтної  архітектури  та  садово-паркового  мистецтва;

а  також:

нагороджено  Дипломом  ІІ  ступеня

         за  досягнуті  показники  у  виконанні  умов  обласного  конкурсу  «Джерело»  серед  шкільної  молоді  Вінничини.

       В 1875  році  в  селі  Попова  Гребля  була  Церковно-приходська  школа, яка розміщувалася  в  церковному  будинку. В  1800  році  була  заснована  двокласна  приходська  школа.  Навчання  в  школі  проходило  на  слов»янській  мові.  Воно  було  доступне  дітям,  які  мали  добру  пам»ять.  Дитина,  яка   не  вивчила  уроку  суворо  каралась   різками,  ябо  стояла  перед  класом  голими  коліньми  на  гречці.  Головним  предметом  в  ці  часи  в  школі  був  закон  Божий.  З  1875  року  церковна  школа  була  перетворена  в  Міністерське  Народне  училище  ( трикласна  школа ).  Міністерське  училище  Попової  Греблі  знаходилось  у    будинку,  що  був  подарований  князем  Орловим  з  корчми  своєї  економії.  Навчання  в  школі  велось  священником,  законоучителем,   призначеним  від  Міністерства.    Міністерське  училище  знаходилось  у  своєму  будинку  до  1913  року. 

           В  1887  році  в  Поповій  Греблі  була  відкрита  Церковна  школа  для  дівчаток, яка  знаходилась  в  церковному  будинку. Навчання  з  дівчатками  вела  лише  вчителька, яка  призначалась  єпархіальним  начальством.  Крім  предметів  церковної  школи  вчили  рукоділля.  Ця  школа  проіснувала  аж  до  1918  року.

            1913  року  Ольгопільське  земство  побудувало  новий  цегляний  будинок- школу  з  червоної   цегли,  а  тому  протягом  тривалого  часу  населення  називало  її  Червоною  школою.  У  цьому  будинку  було  2  класні  кімнати,  коридор,  учительська.  Діти  сиділи  на  підлозі,  тримали  крейду  і  писали  на  підлозі.

        Після  Жовтневої  соціалістичної  революції  був  конфіскований  попівський  будинок.  В  цьому  будинку  розміщалось  5  класних   кімнат,  а  в  «червоній  школі»  з  2-х  класних  кімнат  було  зроблено  4.

        В  1930  році  в  селі  було  відкрито  семирічну  трудову  школу  (до  цього  часу  була  чотирирічна  школа).  Навчання  проводилось  в  тісних  непристосованих  кімнатах.  В  1938  році  громадськість  села  постановила  збудувати  школу  з  церкви.  Церкву  було  розібрано.

 

        В  1941  році  почали  будувати  двоповерховий  будинок  школи.  Велика Вітчизняна  війна  1941-1945  років  перервала  будівництво  нової  школи.  Німецько-румунські  окупанти  видали  наказ  повернутись  на  роботу  учителям,  що  залишились  в  селі.  Але  школа  на  окупованій  території  не  виправдовувала  надії  окупантів,  тому  через  деякий  час  5-7  класи  були  закриті.

         22  березня  1944  року  Радянська  Армія  звільнила  село  від  окупантів.  Навчання  в  школі  розпочалось  1  квітня  1944  році.  Потяг  до  навчання  був  великий.  У  1945-46  навчальному  році  тільки  до  першого  класу  прийшов  161  учень.  Не  вистачало  ні  приміщень,  ні  педагогічних  кадрів.  Будівництво  нової  школи,  перерване  війною,  по  ініціативі  партійної  організації  і  правління  колгоспу  відновилось  у  1958  році.  Велику  допомогу  по  будівництву  школи  надала  громадськість  села,  учителі,  учні.  Будівництво  школи  було  закінчено  за  рахунок  колгоспу  ім. Кірова.

        У  1962  році  в  селі  Червона  Гребля  була  відкрита  одноповерхова  середня  школа.  В  1962-1963  навчальному  році  навчалось  507  учнів.  В  школі  працювало  25  учителів,  з  яких  8  учителів  з  вищою  освітою,  а  решта  учителі  з  середньою  педагогічною  освітою.

ДИТЯЧИЙ  САДОК

 

Дитячий  садок  не  працює.

Кількість  дітей  дошкільного  віку  -  62  чол.

БУДИНОК  КУЛЬТУРИ

 

Директор  будинку  культури:  Парелюлько  Сергій  Іванович

Художній  керівник  будинку  культури:  Краснянський  Петро  Іванович

Біблотекар:  Зьомко  Зінаїда  Петрівна

      Працівники  культури  проводять  різноманітні  тематичні  масові  заходи  щодо  організації  дозвілля  людей  та  молоді,  свята,  концерти  самодіяльних  колективів. 

     Два  рази  на  тиждень  проводиться  дискотека.

     Працює  гурток  художньої  самодіяльності.

     Бібліотеки  сприяють  відродженню  культурно-історичних  традицій  народу,  виховують  гармонійно  розвинутих  громадян  нашої  держави.

Приймають  участь  у  проведенні  всіх  районних  та  загально  сільських  свят.

Опалення  пічне.

 

             У Другій світовій війні село було захоплене 28 липня 1941р. Територія села була під владою війська румунського. З села  на  фронт пішло 1490 чоловік. Смертю хоробрих загинуло 361 жителів села. Імена загиблих викарбувані на обеліску, який було відкрито 9 травня 1962 року на честь перемоги над фашистами.

         В братській могилі посеред села покоїться прах трьох льотчиків

81 авіаполку, яких літак було збито в липні 1941р. за селом

Котляров Микола Іванович - лейтенант

Знаменький Констянтин Васильович - лейтенант

Захаров Володимир Васильович - мл. сержант

         22 березня 1944 р. при визволенні села загинули бійці 80 гвардійської дивізії.

Артеменко Володимир Васильович - ст. сержант

Фазмієв Нурімак - лейтенант

          На території села діяла підпільна організація під керівництвом Соболюка Олександра Фадійовича. Яка підтримувала зв’язки з партизанськими загонами : командирів Артюхова, Морозова П. Н.

              22 березня 1944р. село Червона Гребля було звільнено. Бій пройшов на посьолку Новоукраїнка. Село було спалено. Загинуло 6 чоловік. На посьолку також споруджений обеліск.

            Далеко  не  кожен  із  жителів  нашого  району  (навіть  старого  покоління)  знає,  що  в  1942-1944  роках  невеличке  село  Новоукраїнка  слугувало  базою  аж  для  чотирьох  партизанських  загонів,  які  діяли  на  території  Чечельниччини  й  сусідньої  Одеської  області.  Це  документально  зафіксовано  в  державних  архівах.

            У  дні  фашистської  окупації  ліси,  чагарники  та  вибалки  довкола  цього  поселення  були  надійним  прихистком  для  народних  месників-партизанів,  які  вели  боротьбу  з  ворогом  у  його  тилу.  Очолювали  ці  загони  десантовані  у  наші  та  Савранські  ліси  П.М.Морозов,  І.С.Артюхов,  Д.Б.Мурзін  та  Зябкін.  Саме  між  Новоукраїнкою,  сусіднім  селом  Смолянкою,  Червоногребельським  та  Стратіївським  лісами  (в  зручному  і  надійному  урочищі  Ракова  -  це  місце  було  вибрано  командирами  загонів)  через  Український  штаб  партизанського  руху  доставлялись  з  літаків  для  членів  загонів  зброя,  спорядження,  одяг,  листівки  з  повідомленнями  Радінформбюро  про  події  на  фронтах,  які  розповсюджувались  серед  місцевого  населення.

            Надзвичайно  велику  допомогу  членам  десантованих  груп,  всім  народним  месникам,  які  базувались  в   селі,  надавали  його  жителі.  Це  були  самовіддані,  справжні  патріоти  своєї  Батьківщини.  Вони  переховували  партизанів,  постачали  продукти  харчування,  готували  їжу,  прали  білизну,  обігрівали  у  морозні  дні.  Робили  це  новоукраїнці,  ризикуючи  кожний  день,  кожну  годину  й  хвилину  власним  життям,  життям  своїх  рідних  і  близьких.  Озвірілі  фашисти  у  відповідь  на  це  жорстоко  розправились  з  патріотами,  розстрілявши  жителів  Новоукраїнки:  Обжелянський  В.М.,  Обжелянський  І.Т.,  Білецький  М.В.,  Парелюлько  Ольга  Олексіївна  та  її  дві  дочки  -  Валентина  і  Ганна,  а  сина  Івана  Ольга  прикрила  і  він  залишився  живий,  спалили  кілька  десятків  хат.

            В  літопис  героїчної  боротьби  з  ворогом  до  складу  партизанських  загонів  (зокрема,  під  керівництвом  П.Морозова)  ввійшло  чимало  тодішніх  мешканців  села.  Це  такі  як  Фока  Йосипович  Гребінник,  його  син  Петро,  Костянтин  Терновський,  Янсон  Подольський,  брати  Андріяші,  а  також  жителі  сусідньої  Червоної  Греблі:  Олександр  Фадейович  Соболюк  (керівник  підпільної  організації),  Іларіон  Поліщук,  Василь  Подольський,  Григорій  Мельник,  Феофан  Савинецький,  інші.  Вони  підтримували  між  собою  тісні  зв»язки,  діяли  спільно  проти  окупантів. 

           Вагомий  внесок  (що  й  казати!)  зробили  члени  цих  загонів,  наближаючи  день  світлої  Перемоги.  При  їх  безпосередній  участі  і  допомозі  в  один  і  той  же  день  -  22  березня  1944-го  року  Червона  Гребля  і  Новоукраїнка  були  звільнені  від  поневолювачів  військами  діючої  армії.

          Велику  й  плідну  роботу  проводив  після  закінчення  війни  П.М.Морозов.  Він  особисто  і  його  бойові  побратими  звертались  у  найвищі  державні  інстанції  з  проханням  і  клопотанням  аби  невеличку  Новоукраїнку  удостоїти  звання  села  партизанської  слави.  Надзвичайно  жаль,   що  прохання  ці  залишились  без  належної  уваги.  А  нині,  мальовниче  колись  і  надзвичайно  горстинне  для  партизанів,  поселення  залишилось  безлюдним,  із  зруйнованими  вщент  хатами.  Словом,  замість  сповна  заслуженого  права  бути  удостоєною  звання  села  партизанської  слави,  канула  Новоукраїнка  в  небуття.

 

Ветерани Війни в Афганістані:

Довгань Олександр Миколайович

Мулько Василь Ілліч

Бойко Андрій Миколайович

 

Ліквідатори аварії на ЧАЕС:

Погорілий Олексій Андрійович - немає вже в живих

Шевчук Федір Аврамович

Слєпий Василь Сильвестрович

 

ЧЕРВОНОГРЕБЕЛЬСЬКЕ  ВІДДІЛЕННЯ  ЗВ’ЯЗКУ

 

Начальник  відділення  з’язку  -  Кірюшкіна  Віра  Михайлівна

      телефон  робочий:  2-66-30; 

Листоноші:  Кривов’яз  Лариса  Іванівна,  Мулько  Наталія  Євгеніївна,  Шарапанюк  Ольга  Олегівна.

 

Ф   А   П

Завідуючий  ФАПом:  Ільїн  Олексій  Петрович

       телефон  робочий:  2-66-17

Молодша  медична  сестра:  Андріяш  Світлана  Григорівна

  Опалення  пічне.

      Забезпеченість  ліками  першої  необхідності  -  в  достатній  кількості  з   розрахунку  трьох  добового  запасу.

 

 

 

АПТЕКА

Завідуючий  аптекою:  Ільїн  Олексій  Петрович

Опалення  пічне.

       Аптека  в  повному  обсязі  забезпечена  необхідним  запасом  медикаментів.

 

ЧЕРВОНОГРЕБЕЛЬСЬКЕ  ЛІСНИЦТВО

Лісничий:  Сокиринський  Олександр  Миколайович

        Телефон  робочий:  2-66-92

Помічник  лісничого:  Нагорний  Юрій  Флорович

Бухгалтер  лісництва:  Сокиринська  Юлія  Григорівна

Всіх  працюючих  21  чол.,  в  тому  числі  8  лісників  та  2  майстри  лісу. 

         За  Червоногребельським  лісництвом  рахується  3008,7 га  лісових  насаджень.  На  даний  час  створено  національний  природний  парк  «Кармелюкове  поділля».

 

 

ТОРГІВЛЯ  ТА  ПІДПРИЄМНИЦТВО

 

     На  території  сільської  ради  функціонує  3  торгових  точки. 

     Здійснюється  заготівля  молока  з  підсобних  господарств  громадян.

 

 

СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ  ХРАМ

 

Священник:  Варгаракі  Юрій  Миколайович   

             Згадка  про  село  в  офіційних  документах  припадає  на  другу  половину  17-го  століття.  А  офіційну  назву  село  Попова  Гребля  знаходимо  в  книгах  з  1795  року.

             Назва  села  появилась  після  того, як  піп,  який  появився  у  поселенні,  на  власні  кошти  побудував  на  горі  дерев’яну  церкву  і  організував  селян  побудувати  греблю  через  мілку  і  заболочену  долину  р. Савранки,  щоб  прихожани  з  іншого  боку  мали  можливість  дістатися  до  храму.   Також  піп  допомагав  людям    грішми,  щоб  будувались.  Тож  мав  великий  авторитет  серед  жителів.

           Прослужила  дерев’яна  церква  людям  більше  100  літ .  За  словами  тогочасних  свідків  будівля  була  дуже  гарною.  Її  видно  було  далеко,  оскільки  розміщалися  на  горі.   Розмальовані  різними  кольорами,  яскраво  світилися  вікна.  Від  церкви  вниз  до  дороги  вели  широкі  сходи.  В  останні  часи  вона  дуже  скрипіла  від   вітру,  а  тому  виникла  необхідність  у  побудуванні  нової  церкви.  На  місці  старої  церкви,  у  вівтарі,  де  був  престіл,  обмурували,  зробили  закриту  капличку,  яку  накрили  жерстю,  прикріпивши  зверху  хрест.  У  стіні  зробили  нішу  для  ікони  та  свічок.

          Будівництво  нової  церкви  тривало  з  1888  року  по  1908  рік.  Нову  кам’яну  церкву  було  відкрито  і  освячено  21  листопада  1908  року,  на  свято  Архистратига  Михаїла.  За  рішенням  громади,  на  будівництво  нової  кам’яної   церкви  кожен  двір  повинен  був  здати  100  карбованців  (корова  в  той  час  коштувала  біля  40  карбованців).   На  той  час  у  селі  вже  було  біля  1800  дворів.  Парафіяни  своїми  волами  та  кіньми  возили  будівельні  матеріали  -  пісок,  глину,  камінь,  воду,  дерево.

          Церква  була  висотою  44  метри,  мала  вона  5  дзвонів  -  один  великий,  вагою  1  тонна,  два  середні  та  два  малих.  Мелодію  її  дзвонів  було  чутно  в  усіх  навколишніх  селах.  У  храмі  діяло  два  хори  -  чоловічий  та  жіночий. 

         У  кінці  1930  року  церкву  було  закрито,  перетворено  на  комору.

У  1938  році  свою  чорну  справу  активісти  завершили.  Вони  ходили  по  хатах  зі  списками  жителів  села,  заставляли  розписуватись,  що  ніби-то  люди  не  хочуть  мати  церкву  в  селі  і  бажають  її  розвалити.  Коли  в  1938  році  церкву  руйнували,  люди  і  просили,  і  кричали,  і  плакали.  Навколо  зруйнованого  храму  ще  довго  валялися  порвані  церковні  книги.  Діти  бігали,  збирали  вирвані  аркуші.

          Цеглу  з  церкви  вивезли  в  Бритавку  на  будівництво  школи,  на  Чечельницький  цукрозавод  для  квартир  робітникам,  решту  залишили  на  будівництво  в  нашому  селі  школи,  клубу  та  контори.  А  хто  гріха  не  боявся,  то  і  по  домівках  розтягли  на  грубки,  хліви,  погреби...  Підмурівок  церкви  був  дуже  широкий  -  на  ньому  могли  розминутися  дві  тачки,  не  зачепивши  одна  одної.  Влада  закрила  молитвенні  будинки,  в  яких  збиралися  люди,  було  знищено  всі  хрести  -  на  перехрестях  та  біля  криниць.

         Нині  діючу  церкву  почали  будувати  у  1989  року  і  закінчили  будівництво  08  вересня  1992  року.

 

        На  території  кладовища  села   Червона  Гребля   знаходиться  могила   нашого  односельчанина  шанованого  Антонія.  Над  його  могилою  зведено  часовню.  Кожної  п’ятниці  о  12  год.  дня  місцевим  священником  служиться  панахида.  Могилу  Антонія  відвідують  паломники  з  багатьох  сіл,  частими  бувають  прочани  з  Молдови.

        Антоній  Порфирович  Немирівський  народився  1904  року  в  бідній  сім’ї  в  селі  Попова  Гребля  Ольгопільського  повіту  Подільської  губернії.  Мати  його,  лукія,  жила  в  батьківській  хаті,  була  в  пана   служницею.  Хлопчик  народився  здоровим,  без  усяких  вад,  а   через  три  роки  дитина  втратила  зір.  Пан,  у  якого  служила  мати  Антонова,  пізніше  завіз  хлопчика  в  Київ  у  школу  незрячих  дітей.  Навчали  цих  дітей  друкувати  книги  для  незрячих,  читати  їх,  грати  на  піаніно.  Антоній  закінчив  школу  з  відзнакою.          

           Навчаючись  у  школі  він  уже  надрукував  для  себе  літургію,  багато  акафістів  святим.  Коли  повернувся  додому,  пан  купив  йому  піаніно.  Говорив  і  співав  Антоній  тихо,  спокійно,  вдома  відправляв  ті  служби,  які  дозволено  без  священника.  Як  була  діюча  церква  в  селі  відвідував  всі  відправи,  а  коли  церкву  закрили,  служив  у  себе   вдома.

        Антоній  був  темним,  але  людиною  всевидящою.  Наперед  передбачав  усе.  Часто  говорив:  «Терпіння  майте.  Влади  найсильніші  -  не  вічні.  Оце  ми  збираємось  в  тісній  хатині,   щоб  почути  Слово  Боже.  Але  вірте,  що  з  часом  зведете  таку  церкву,  що  всім  місця  вистачить.  Просіть  у  Бога  допомоги.  Моліться  щиро  і  мине  цей  час  сум’яття».   Люди  слухали  його  і  маленька  надія  на  кращі  часи  вогником  жевріла  у  їхніх  серцях. 

        Антоній,  як  те  більмо  на  оці,  стояв  на   дорозі  у  влади.  Його  заарештовували,  зачиняли,  а  через  тиждень  знову  відпускали  його  на  волю.  Щоб  не  наражати  людей  на  неприємності,  він  почав  ночами  правити  службу  Божу.  Під  час  окупації і  після  в  Антонія  завжди  було  людно.  Кожен  ранок  і  вечір  читав  молитви  ,  а  у  святкові  дні  відправляв  службу  Божу.  До  нього  приїжджали  молоді  батюшки  за  благословінням.  Він  багато  знав,  умів  розрадити,  дати  відповідь  на  будь-яке  питання.  Антоній  любив  відвідувати  церкви  в  сусідніх  селах,  бував  і  в  Балтському  монастирі  (за  35  км).       

           Антонію  боляче  було,  що  не  всі  навертаються  до  Бога.  Він  говорив:  «Мене  знають  за  тисячу  верстов,  а  в  рідному  селі  є  такі,  що  не  знають,  як  у  мене  відчиняються  двері».  Незадовго  до  смерті  Антонія  запитали,  чому  більше  до  нього  ходять  чужі  люди,  а  не  свої,  сільські.  На  це  він  відповів:  «Чужі  не  самі  йдуть,  їх  ангели  ведуть».

            У  30-х  роках  помирає  мати.  До  Антонія  з  сусіднього  села  Івашково  прийшла  дівчина  -  сліпа  на  одне  око.  Це  була  працьовита  жінка.  Тримала  корову,  обробляла  город,  допомогала  йому.  Незабаром  і  вона  отемніла.  Потім  із  Вербки  приходить  жінка  (також  сліпа  на  одне  око).  Вона  обходила  цих  двох  незрячих  інвалідів.  Жили  бідно.  Виручав  город  і  подаяння  людей.

        Перед  смертю  Антоній  казав:  «Хто  буде  відвідувати  мою  могилу,  той  і  мене  провідає».  Не  стало  його  у  1964  році.  Ще  заповів,  щоб  усі  його  книги,  папери  поховали  разом  з  ним,  тому  що  ці  книги  в   селі  ніхто  не  зможе  читати.  Літургію,  акафісти,  житіє  святих  людт  можуть  спалити,  чи  десь  щось  застелити,  потоптати  ногами...  То  краще  -  хай  будуть  у  могилі  з  ним.  Так  і  виконали  останню  волю  Антонія.  У  ямі  (могилі)  викопали  збоку  нішу,  заховали  туди  два  ящики  книг.  Поховали  його  на  новому  кладовищі  села  Червона  Гребля.  Похорон  відправляв  священник  Степан  Чечельницький.  У  цей  час  по  вулиці  Борівка  (Чапаєва)  був  молитовний  будинок.  Саме  тут  і  відслужили  похорон.  У  проповіді  отець  Степан  сказав:  «Це  був  ваш  наставник  і  молитвенник,  бо  все  життя  молився  за  все  село».  На  похорон  з’їхалося  багато  людей,  труну  з  покійником  несли  через  усе  село.  Кожен  намагався  хоч  кілька  метрів  пронести  прах  Антонія.

         Часто  служби  Антонія  відвідувала  жителька  нашого  села  Дудар  Віра  (Березіна).  Ось  яким  запам’ятала  вона  цього  провидця:  «Худорлявий,  середнього  зросту,  темно-русий.  Обличчя  його  завжди  сіяло  і  світилося  розумом.  На  плечі  спадали  русяві  кучері.  Руки  білі  з  довгими  пальцями.  Саме  ними  по  дотику  пізнавав  Антоній  людей,   називав  їх  по  іменах.  Службу  правив,  як  священник.  Знав  тексти  напам’ять.  Іноді  розкривав  книгу,  починав  читати  молитву,  водячи  довгими  пальцями  по  рядках.  Поруч  стояло  піаніно.  Білі  руки  вправно  бігали  по  клавішах,  починав  співати  хор.  Кілька  жінок  співали,  але  я   запам’ятала  лише  Сузанську  Онисію».